Аналіз стратегій усного перекладу на матеріалі англійсько-українських синхронних перекладів посадових осіб НАТО, Єврокомісії, ЄС

Abstract

Термін «переклад» загалом має два значення: кінцевий результат і процес роботи перекладача. У найпоширенішому лінгвістичному розумінні сьогодні переклад визначається як «перетворення тексту однією мовою в текст іншою мовою». Тому вимоги до перекладачів дуже високі. Одного лише знання мови для таких завдань недостатньо. При усних перекладах відтворений текст створюється одночасно з надходженням оригіналу або після нього. Існує два основних типи перекладу: послідовний переклад, який відбувається після оригінального аудіотексту, і синхронний переклад, який робиться паралельно з тим як промовець виголошує свою доповідь для аудиторії. Відзначимо ще один вид перекладу – нашіптування. Усний переклад є одним з найскладніших видів перекладу, оскільки вимагає від перекладача швидкої реакції та точності у передачі інформації. Кожен вид усного перекладу має свої вимоги та особливості, що вимагають від перекладача високого рівня професійної підготовки та мовної компетенції. Особливо важливими якостями перекладача є не лише вміння перекладати з однієї мови на іншу, але й здатність швидко реагувати на зміни, проявляти толерантність, добре орієнтуватися в технічних термінах та фразах, а також володіти знаннями про культуру та історію країни, мовою якої здійснюється переклад. Пріоритетним завданням перекладача у сфері політики є можливість максимально зберегти потрібний комунікативний ефект, якого може досягти перекладач за умови вивчення стилістичних особливостей, лексичних і синтаксичних засобів політичних промов. Перекладач політичних текстів повинен мати хороші знання та значний словниковий запас, знати особливості країни. А оскільки політичний дискурс вказує на мовну динаміку, перекладач має відстежувати семантичні зміни в самому дискурсі.