Зв’язок особистісної тривожності з професійним вигоранням у адміністративно-управлінського персоналу

Abstract

Метою дослідження було теоретично вивчити і емпірично дослідити проблеми зв’язку особистісної тривожності з професійним вигоранням у адміністративно-управлінського персоналу. У ході виконання дослідження, встановлено, що актуальним для вибірки є високий рівень стресу, тривожності та рівень прояву симптомів вигорання. Виникнення проявів синдрому «професійного вигорання» пов’язано з величиною стажу: працівникам, що мають стаж 11-15 років, притаманні більш високі показники за рівнем прояву симптомів професійного вигорання. Це пояснюється наявністю певної межі адаптації (пристосування та збереження ресурсів і творчого потенціалу) до робочого середовища та професії. Зв’язок особистісної тривожності і симптому професійного вигорання – деперсоналізації. Тут висока тривожність пояснюється пояснюється як наслідок порушення спілкування, комунікації. Особистісна тривожність пов’язана також з редукцією професійних досягнень (як симптомом професійного вигорання) – що пояснюється впливом неадекватної самооцінки при появі даного симптому: тривога може виникати на основі неадекватної самооцінки, спричинюючи більший рівень стресу – та редукція професійних досягнень як реакція на неможливость дати відсіч стресу. Зв’язок ообистісної тривожності з показниками фази напруження, що пояснюється впливом особистісної тривожності у даній фазі на оцінку безпечності середовища та окремих факторів. Зв’язок особистісної тривожності з показниками фази емоційного вигорання – резистенції, що пояснюється впливом особистісної тривожності, як одного з факторів, що визначає необхідність та силу емоційного обмеження (через ідентифікацію стресу).