Концептуальний простір дитинства в романі Роальда Даля «Матильда»

Abstract

Дитячу світову літературу не можна уявити без казок англійських письменників, які зуміли домогтися такого органічного поєднання загальносвітових фольклорних сюжетів, архетипових в своїй основ героїв, сучасної тематики, які сприяють тому, що в художньому світі казки читач будь-якої національності знаходить для себе багато важливого, цікавого, захоплюючого, повчального. Скарбниці дитячої англійської літератури – це твори Л. Керролла, Дж. Баррі, А. А. Мілна, П. Треверс, Дж. Р. Р. Толкіна, Дж. К. Ролінг та ін. З-поміж цих імен гідне місце належить Роальду Далю (Roald Dahl) – відомому англійському письменнику норвезького походження, власникові численних премій з літератури: Премії Едгара По (1954, 1960, 1980 рр.), Всесвітня премія фентезі (1983) та ін. День його народження, 13 вересня (1916 г.), в усьому світі відзначається як День Роальда Даля. Широку популярність придбали літературні казки письменника: «Чарлі і Шоколадна фабрика» (1964), «Чарлі і великий скляний фунікулер» (1972), «БДВ» (1982), «Відьми» (1983), «Матильда» (1988) і ін., які, на думку вітчизняних і зарубіжних літературознавців не завжди вписуються у межі позначення його творів як “fantastic novels”, “tales of fantasy”, “fantasies”, “low fantasy”. Казки Р. Даля внесли істотний внесок у формування дитячої літератури нового часу, продовжуючи найважливіші традиції фольклорної казки, зближуючи її «вічні» сюжети про протистоянні добра і зла з найважливішими тенденціями розвитку сучасної Великобританії. Ці риси казок Р. Даля сприяють популярності його творів у всьому світі. Цікаві вони і для українських школярів, що дозволяє використовувати казки письменника при вивченні англійської мови в основній школі. Особливої популярності вони набувають у зв’язку з тим, що дозволяють використовувати в навчальному процесі краєзнавчий і лінгвокультурологічний підхід. Актуальність роботи зумовлена тим, що звернення до краєзнавчих і лінгвокультурологічних аспектів іншомовного художнього тексту сприяє ефективності навчання іноземної мови. Згадане положення казки підтверджується великою кількістю. сучасних досліджень, серед авторів яких Н. Будур, Д. С. Гасанова, О. Н. Гронська, Н. Н. Мамаєва, Ю. В. Мамонова, І. Р. Перевишіна, Е. Е. Петрова, О. А. Плахова, А. О. Тананихіна. Фольклорна та літературна казка завжди перебувала в центрі уваги лінгвістів і літературознавців як складний і багатогранний об’єкт дослідження. В. Я. Пропп одним з перших вказав на невичерпність казки як предмета дослідження: «Сфера казки величезна, для її дослідження потрібна робота кількох поколінь вчених. Вивчення казки – не стільки приватна дисципліна, скільки самостійна наука енциклопедичного характеру». Представлена робота виконана в межах лінгвокультурології, а також в лінгвістичному аналізі тексту в розгляді концепту «дитинство» як він представлений у творі. Лінгвокультурологія як наука про взаємозв’язок культури і мови базується на трихотомії «мова – свідомість – культура». Вона досліджує складне і багатоаспектне співвідношення мови і культури, розвиваючись на основі когнітивної лінгвістики. Як один із напрямів лінгвокультурології виділяється лінгвоконцептологія, наукова дисципліна, що вивчає культурні концепти, відображені в мові. Як зауважив С. Г. Воркачев, лінгвокультурна концептологія виділилася з лінгвокультурології в ході переакцентуації і модифікації компонентів в складі наміченої Е. Бенвенюстом тріади «мова, культура, людська особистість», в якій «людська особистість» прирівнюється свідомості, точніше сукупності, що утворюють «згустки сенсу» – концептів. Об’єкт дослідження цієї науки – етнічний менталітет носіїв різних мов, що зближує лінгвоконцептологію з міжкультурною комунікацією. Мета лінгвоконцептології – виявлення лінгвоспецифічних характеристик цього менталітету через аналіз його семантичних складових – лінгвокультурних концептів.