Відтворення анаграм у перекладі (на матеріалі твору Джеймса Джойса «Улісс»)

Abstract

Увагу сучасного лінгвістичного перекладознавства все більше привертає не «текстова впорядкованість звичайного типу, що передбачена як структурою певної мови, так і специфікою відповідного тексту», а мовні форми, які виходять за межі звичайного, створюють феномен інтертекстуальності, зачаровують мовною грою тощо. Зазначені проблеми вирішує, зокрема, достатньо молода галузь лінгвістики – фоносемантика, предметом якої є звукообразотворча система мови, вплив звуків на сенс слів, а також зв’язок між звуком і сенсом. Одним із фоносемантичних засобів мови дослідники називають анаграму, яка, на думку В. Топорова, є не лише засобом формальної організації тексту. Вона «звернена до змісту, є його сумою, підсумком, резюме», але цей зміст виражений «не словарно або граматично інститулізованими мовними формами, ...а начебто випадковими точками тексту в його буквенно-звуковому трактуванні». Звичайно, вивченням анаграм дослідники цікавляться довгий час. Так, фундаментальними дослідженнями анаграм вважаються роботи Ф. де Соссюра, який, за словами В. Іванова, відкрив «шлях до нового розуміння взаємовідносин звучання та значення». Одним з перших досліджував анаграму й англійський лінгвіст Г. Вітлі. Серед відомих мовознавців, що вивчали феномен анаграми, слід відзначити О. Пузирьова, В. Топорова, В. Лукіна та інших. Останні дослідження розглядають анаграму в якості ознак інтертекстуальності, як спосіб смисловираження, семантичне поняття, як формотворчий чинник. Але відсутні комплексні дослідження анаграми як фоносемантичного засобу мови з огляду на особливості перекладацької діяльності. Художній переклад, за визначенням багатьох дослідників – це особливий вид перекладу, оскільки не лише передає зміст, але й відображає думки та почуття автора, його естетичні, філософські та інші погляди. Для максимального розкриття змісту тексту потрібно враховувати ті художні засоби та прийоми, які використовує автор оригіналу, зберегти нерозривну єдність форми і змісту художнього тексту, якомога точно відтворити їдею автора та спосіб втілення цієї ідеї. «Передати образно-ідейну суть першотвору та водночас зберегти його семантико-стилістичну структуру – це основні засади, які забезпечують достовірність перекладу. Художня цілісність твору вимагає, щоб усі важливі компоненти оригіналу були відтворені в перекладі зі збереженням їхніх взаємозв’язків».