Датчики для дистанційно пілотованих авіаційних систем

Abstract

Ця доповідь знайомить з галуззю інерціальних датчиків у дистанційно пілотованих авіаційних системах1 (ДПАС) і розділена на три основні глави. У першому розділі читач знайомиться з дистанційно1 пілотованими авіаційними системами, їх історією, поточними та потенційними застосуваннями; також описані основи інерційної навігаційної технології, визначення її та перспективи розвитку. Проблеми людського фактора та експлуатаційні ризики щодо проблем пілотованої авіації ДПАС є однією з головних проблем, що вивчаються в цьому розділі. У цій частині описується зародження застосування RPAS та його подальший підйом, падіння та відродження в комерційному транспорті за останні 50 років. Дрони — це безпілотні літальні апарати, якими або керує оператор дистанційно, або рухаються за заздалегідь визначеним маршрутом. Зараз ці пристрої на піку популярності. Не дивуйтеся, адже їх можна використовувати для розваг, фото- та відео зйомки (у тому числі професійної), військової розвідки та за промисловими системами. За сучасним (2010-і роки) визначенням, «безпілотником» є тільки той апарат, який знаходиться під постійним дистанційним контролем пілота або пілотів і призначений для повернення на аеродром і для подальшого повторного використання. Тобто крилата ракета до категорії «безпілотників» не належить (JDN 2/11 2011, p. 2-1) У авіації після 2000 року йде 3 стрімке розширення саме останнього типу апаратів, й про них йдеться, коли вживають термін «безпілотник», «дрон» (англ. drone), або абревіатуру UAV. Тобто, під терміном «безпілотник», «БпЛА», «UAV» мається на увазі саме повітряне судно, яким через канали зв'язку керує один або декілька пілотів. Екіпаж БпЛА може також включати командира, оператора сенсорів, оператора вогневих засобів. Екіпажі БпЛА під час довготермінових місій змінюються — як на загал, кожні 4 години.