Збереження культурної спадщини та музеєфікація пам’ятних місць Тараса Григоровича Шевченка

Abstract

Питання збереження пам’яті про видатного сина України постало відразу по його смерті 10 березня 1861 р. і ця робота продовжувалася надзвичайно тривало у часі. Після смерті Т.Г.Шевченка його друзі та шанувальники доклали зусиль аби зберегти його особисті творчі доробки та персональні речі. У час російської імперської державності меморіальні пам’ятки про життя та творчість Великого Кобзаря не музеєфікувалися, а зібрані особисті речі зберігалися у шанувальників його творчості та у приватних колекціях. У радянський період, у час розквіту української культури в 20-х роках ХХ століття постає питання про створення державного музею Тараса Шевченка. Цей процес продовжився у 30-ті роки та завершився утворенням у 1949 році музею Т.Г.Шевченка у Києві. У другій половині ХХ століття процес музеєфікації меморіальних та пам’ятних місць набирає сили. Особлива увага цій роботі була приділена у період державної незалежності України.