Вплив танцювальноï терапiï на розвиток комунiкацiï молодших школярiв

Abstract

Сучасний етап розвитку суспільства вимагає вдосконалення змісту й технологій педагогічної освіти в Україні, пошуку нових шляхів і ресурсів покращення освітньої системи. Вагоме місце в реформуванні сучасної освіти посідає її шкільна ланка, де закладаються основи загальноосвітньої підготовки школярів. З 1 вересня 2018 р. розпочинається запровадження положень Концепції Нової української школи, у якій акцентується увага на важливості формування ключових компетентностей учнів. Перша з десяти ключових компетентностей Концепції Нової української школи – це комунікативна.. Комунікативно-діяльнісний підхід донавчання спонукає вчителя розвивати мовлення учнів як один із головних чинників у навчально-пізнавальній діяльності Використання в психокорекції особистості такого напрямку як, танцювальна терапія, пояснюється, перш за все, полі функціональною природою танцю, який слугує засобом вираження думок і почуттів, а також способом самореалізації. Протягом тисячоліть у різних культурах існували ритуальні танці для святкування перемоги у війні, похорону і оплакування мертвих, лікування хворих. І сьогодні танець використовується для вираження всього діапазону людських емоцій, думок і установок. У західній практиці танцювальна терапія спочатку застосовувалася майже виключно до людей з важкими порушеннями. Поступово танець став все більше використовуватися й для групової взаємодії, а також для вираження сильних емоцій (В. Райх, К. Юнг, Гаррі С. Салліван, О. Лоуен, Р. Лабан, Д. Селкін, П. Бернстайн). Вітчизняна психологія до останнього часу традиційно використовувала танець як засіб поліпшення, оптимізації емоційного стану, стимулювання творчої активності, зняття психічної напруги. У нашій країні останнім часом також відбувається перенесення акценту на використання танцювальної терапії як засобу встановлення, підтримки, корекції міжособистісних відносин, самовираження і пізнання себе та інших. Так, наприклад, В. Лабунська та А. Шкурко займалися розробкою танцювально-експресивного тренінгу, як нового напряму соціально-психологічного тренінгу. Г. Гельниць досліджував ритміко-музичну рухову терапію як основу психогігієнічного підходу до дитини. Використання танцювально-рухової терапії у вирішенні проблеми самосприйняття запропонував М. Бебік. Незважаючи на певні здобутки в дидактиці щодо впливу танцювальної терапії на людину, питання розвитку комунікації молодших школярів засобами танцювальної терапії потребує подальшого вирішення, оскільки окреслена проблема була представлена у дослідженнях українських науковців лише частково. Таким чином, актуальність дослідження визначається, з одного боку, завданнями реформування освіти в Україні, спрямованими на розвиток комунікативної компетентності як однієї з ключових компетентностей школи, з іншого, – відсутністю в дидактиці спеціально розробленої системи роботи над формуванням комунікативної компетентності молодших школярів засобами танцювальної терапії.