Методичні підходи до ревіталізації та реновації історичних будівель (аналіз досвіду)

Abstract

У статті аналізуються поняття «ревіталізація» та «реновація» в контексті збереження історичних будівель і пам’яток архітектури. Констатується відсутність фахових нормативів та поняттєва розмитість термінів «ревіталізація» та «реновація» внаслідок невизначеності їх методичних засад. Цими ж причинами пояснюється синонімічне використання паралельних термінів (реабілітація, регенерація, ревалоризація, реституція), сутність яких є розмитою. Причиною цього явища є пошук можливостей осучаснення об’єктів спадщини і пристосування їх до суспільних потреб шляхом розширення спектру фахових методик, які би передбачали застосування до деградованих пам’яток архітектури дії ширшого спектру, ніж вимагає реставрація і формували методичні підходи до такого виду робіт. Системні теоретичні дослідження з цього предмету відсутні. Окремі праці теж не дають відповіді на поставлене питання. Відтак розглядається практичний досвід робіт з ревіталізації та реновації у Польщі (Мануфактура в Лодзі), Франції (музей Орсе в Парижі), Голландії (Національний музей в Амстердамі), Німеччині (Новий музей в Берліні, музей Моріцбург у Галле, дієцезіальний музей у Кьольні), Іспанії (Кайша Форум у Мадриді), який демонструє споріднені підходи, а іноді спірні концепції. Розглянуті об’єкти належать до тих, що позитивно сприйняті суспільством. Їх споріднює монофункція (музеї), яка дозволила застосувати єдиний концептуальний принцип для ревіталізації (реновації) об’єктів. Переконливість їх образу значною мірою зумовлена високою якістю сучасних матеріалів і виконанням робіт на найвищому технологічному рівні. Акцентується необхідність наукового аналізу ширшого кола типологічно різних об’єктів з метою професійної рефлексії, узагальнення методичних підходів та вироблення законодавчих принципів.

В статье анализируются понятия «ревитализация» и «реновация» в контексте сохранения исторических зданий и памятников архитектуры. Констатируется отсутствие профессиональных нормативов и понятийная размытость терминов «ревитализация» и «реновация» вследствие неопределенности их методических основ. Этими же причинами объясняется синонимично использования параллельных терминов (реабилитация, регенерация, ревалоризация, реституция), сущность которых размытой. Причиной этого явления является поиск возможностей осовременивания объектов наследия и приспособления их к общественным потребностям путем расширения спектра профессиональных методик, которые бы предусматривали применение к деградированным памятникам архитектуры действий широкого спектра, чем требует реставрация и формировали методические подходы к такому виду работ. Системные теоретические исследования по этому предмету отсутствуют. Отдельные работы тоже не дают ответа на поставленный вопрос. Поэтому рассматривается практический опыт работ по ревитализации и реновации в Польше (Мануфактура в Лодзи), Франции (музей Орсэ в Париже), Голландии (Национальный музей в Амстердаме), Германии (Новый музей в Берлине, музей Морицбург в Галле, диецезиальный музей в Кельне), Испании (Кайша Форум в Мадриде), который демонстрирует родственные подходы, а иногда спорные концепции. Рассматриваемые объекты относятся к тем, что положительно восприняты обществом. Их роднит монофункция (музеи), которая позволила применить единый концептуальный принцип для ревитализации (реновации) объектов. Убедительность их образа в значительной мере обусловлена высоким качеством современных материалов и выполнением работ на самом высоком технологическом уровне. Акцентируется необходимость научного анализа широкого круга типологически различных объектов с целью профессиональной рефлексии, обобщения методических подходов и выработки законодательных принципов.

The article discusses the terms “revitalization” and “renovation” in the context of preserving historical buildings and architectural monuments. It states that the professional standards for the terms “revitalization” and “renovation” are absent and conceptually blurred due to the uncertainty in their method ological principles. The same reasons explain the synonymous use of parallel terms (rehabilitation, regeneration, revalorization, restitution), the essence of which is vague. The reason for this phenomenon is the search of possibilities to modernize the heritage sites and adapt them to the public needs by expanding the range of professional methods which would involve applying to the degraded architectural monuments the actions of a broader range than the restoration requires, and which would form methodological approaches for such type of work. Systematic theoretical researches of this subject are absent. Separate works do not provide an answer to this question either. Therefore the article views the practical experience in the field of revitalization and renovation in Poland (Manufaktura in Łódź), France (Musée d'Orsay in Paris), Netherlands (National Museum in Amsterdam), Germany (Neues Museum in Berlin, Moritzburg Museum in Halle, diocesan museum in Cologne), Spain (CaixaForum in Madrid), which demonstrates related approaches and sometimes controversial concepts. The mentioned objects are those that were positively accepted by the society. They are united by the monofunction (museums), which allowed to apply a single conceptual principle for the revitalization (renovation) of objects. The credibility of their image is largely caused by the high quality of modern materials and the execution of work at the highest technological level. The article emphasizes the need for scientific analysis of a wider range of typologically different objects for the purpose of professional reflection, generalization of methodological approaches and development of legislative principles.