Постмодернізм індіанської літератури як маркер колоніального прикордоння

Abstract

Дж. Візенор висуває провокативну думку про те, що постмодернізм «звільняє» індіанську літературу, надаючи їй шляхи вираження особливого корінного гумору і абсурдності, що так притаманні традиційним трікстеріанським оповідкам. У такий спосіб маргінес знаходить собі шлях у центр. Сам Візенор висловлює незадоволеність тим, що постмодернізм не розкладає оповідь на «культурні категорії». Для самого критика надзвичайно важливою є категорія «репрезентативності реальності», яку він розглядає у контексті постмодерніської уяви. Візенор зазначає, що для того аби функціонувати у цій царині особистість має почуватися комфортно у власній душі, а це є найважливішим завданням людини у цьому світі. У такий спосіб дослідник прагне віднайти втрачені у сучасному деконструйованому світі людські і племінні цінності. Однією із перших цінностей, яку слід відновити є відчуття великої родини і широких родинних зв’язків на противагу культивованої у сучасності нестабільної нуклеарної сім’ї. Почасти Візенор змінює місцями реальність і уяву, підкреслюючи у такий спосіб характерну для індіанського світогляду думку про те, що проблеми людини йдуть із середини неї самої, а не залежать від оточення і світу.