Віддалені диспечерскі пункти.

Abstract

В даній дипломній роботи аналізується доцільність впровадження віддалених диспетчерських пунктів (ВДП) для організації повітряного руху на аеродромах з низким завантаженням, де наявність авіадиспетчерського обслуговування не завжди є доцільною. Також наведені приклади успішної реалізації ВДП на аеродромах деяких країн, там де місцеве авіадиспетчерське обслуговування відсутнє. Крім того виведено плюси та мінуси впровадження ВДП в Україні та приблизний прогноз впливу на безпеку польотів. Станом на теперішній час технологія віддалених диспетчерських пунктів та вишок знаходится у стані розробки та тестування. Перший віддалена вишка була введена в роботу у Швеції в Квітні 2015 року, з подальшої реалізацією в інших країнах-членах EASA. Віддаленний диспетчерський пункт - це можливе рішення для маловикористовуваних аеропортів, щоб підвищити їх прибутковість, запропонувати довші години роботи або запобігти закриттю. Базовий концепт технології, відомий як «віртуальні вишки» був представлений німецьким центом авіації та космонавтики у 2002 році та описував віддалену авіадиспетчерську кімнату з спостеріганням базованому на відео, а не «з вікна». Крім відео у реальному часі з віддаленого пункту, диспетчери УПР мають такі ж засоби керування керування повітріняним рухом, як і у місцевому диспетчерському пункті та які надають системи голосового зв’язку, системи планів польоту, метеорологічні системи та системи відображення польотних даних. Рівень обладнання залежить від того чи надаєтся обслуговування TWR або FIS у конкретному віддаленному аеропорту. В залежності від обраного аеропорту, кількості трафіку, погодних умов віддалена вишка може бути обладнана додатковими засобами такими як Surface movement radar (SMR), Advanced surface guidance and control system (A-SMGCS) та/aбо Local Area Multilateration (LAM).