Зовнішня політика Туреччини в контексті «Арабської весни»: від ізольованої держави до претендента на регіональну гегемонію

Abstract

У статті здійснено спробу оцінити зміни в політиці Туреччини щодо регіону Близького Сходу та Північної Африки, що стали помітними після революційних подій у ряді країн регіону. На прикладі реакції Туреччини на революційні події 2011 р. в Тунісі, Єгипті та Лівії продемонстровано практичні наслідки такої політики турецького керівництва. Необхідно зазначити, що зовнішньополітична реакція Анкари на події «Арабської весни» 2011 р. була за своєю природою прагматичною та обумовленою прагненням подолати статус Туреччини як ізольованої держави. Намагаючись грати роль арбітра-медіатора, а далі – активного прихильника революційних процесів у регіоні, турецький уряд прагнув підвищити регіональний престиж репрезентованої ним моделі суспільно-політичного та економічного розвитку, і тим самим – Туреччини як держави, що органічно поєднує сучасне демократичне врядування та традиційну ісламську ідентичність. Таким чином можливі претензії Туреччини на регіональну гегемонію здобувають нове обґрунтування.