Sustainability requirements for biofuels in the EU

Abstract

Over the past decades, the attention of the international community has been riveted to the problem of achieving sustainable economic development, the most important elements of which imply a reduction in the level of anthropogenic impact on the environment. In this context, it is important to note the Paris Agreement [1] which is a legally binding international treaty on climate change. Its overarching goal is to hold “the increase in the global average temperature to well below 2°C above pre-industrial levels” and pursue efforts “to limit the temperature increase to 1.5°C above pre-industrial levels.” The implementation of such a complex task is impossible without increasing energy efficiency and introducing climate-neutral technologies in all areas of human economic activity, including transport sector. As of today, the European Union occupies one of the leading positions in the world in the field of renewable energy development, in particular, in the production and consumption of biofuels. A particularly significant growth of production and consumption of biofuels in the EU occurred as a result of the implementation of Directive 2003/30/EC [2]. This Directive made longterm commitments to the EU member states to achieve targets for biofuel consumption in the total structure of transport fuel consumption. At the same time, the rapid development of biofuel production in the EU was accompanied by the fact that the main types of transport biofuels were bioethanol and first-generation biodiesel (the production of which is based on agricultural raw materials). This, in turn, has given rise to discussions regarding the “fuel versus food” dilemma and the negative effects of land use change. The results of an in-depth analysis of these problems, which have a transboundary nature, predetermined the correction of European policy in the development of the biofuel industry and the adoption of Directive 2009/28/EC (RED 1) [3]. Directive 2009/28/EC was aimed, on the one hand, at increasing the production and consumption of transport biofuels, and on the other hand, at ensuring the sustainability and anthropogenic neutrality of the production of this fuel type. Issues related to sustainability criteria of biofuels have been further developed in the current version of Renewable Energy Directive (RED II) [4], adopted in 2018. In order for biofuel to be considered as meeting the sustainability criteria, the RED II specifies certain requirements regarding the origin of the biomass from which the biofuel will then be produced. Consequently, biofuels and bioliquids must not be produced from raw materials obtained from lands with a high level of biodiversity (forests and forest areas, protected areas, biodiverse grasslands), as well as from lands with a high carbon stock (wetlands, forests with a defined level of cover) and from peatlands. This Directive also provides criteria for reducing greenhouse gas emissions from the use of biofuels, bioliquids, and biomass fuel.

Протягом останніх десятиліть увага міжнародної спільноти була прикута до проблеми досягнення сталого економічного розвитку, найважливішими елементами якого є зниження рівня антропогенного впливу на довкілля. У цьому контексті важливо відзначити Паризьку угоду [1], яка є юридично обов’язковим міжнародним договором про зміну клімату. Її головна мета полягає в тому, щоб утримати «підвищення глобальної середньої температури значно нижче 2°C порівняно з доіндустріальним рівнем» і продовжувати зусилля «щоб обмежити підвищення температури до 1,5°C вище доіндустріального рівня». Реалізація такого складного завдання неможлива без підвищення енергоефективності та впровадження кліматично нейтральних технологій у всіх сферах господарської діяльності людини, в тому числі й у транспортній сфері. На сьогодні Європейський Союз посідає одне з провідних місць у світі у сфері розвитку відновлюваної енергетики, зокрема у виробництві та споживанні біопалива. Особливо значне зростання виробництва та споживання біопалива в ЄС відбулося в результаті впровадження Директиви 2003/30/ЄС [2]. Ця Директива взяла на себе довгострокові зобов’язання перед державами-членами ЄС щодо досягнення цілей щодо споживання біопалива в загальній структурі споживання палива на транспорті. Водночас стрімкий розвиток виробництва біопалива в ЄС супроводжувався тим, що основними видами транспортного біопалива стали біоетанол та біодизель першого покоління (виробництво яких базується на сільськогосподарській сировині). Це, у свою чергу, викликало дискусії щодо дилеми «паливо проти їжі» та негативних наслідків зміни землекористування. Результати поглибленого аналізу цих проблем, які мають транскордонний характер, визначили корекцію європейської політики у розвитку біопаливної галузі та прийняття Директиви 2009/28/EC (RED 1) [3]. Директива 2009/28/EC була спрямована, з одного боку, на збільшення виробництва та споживання транспортного біопалива, а з іншого боку, на забезпечення сталості та антропогенної нейтральності виробництва цього виду палива. Питання, пов’язані з критеріями стійкості біопалива, отримали подальший розвиток у поточній версії Директиви про відновлювані джерела енергії (RED II) [4], прийнятій у 2018 році. Для того, щоб біопаливо вважалося таким, що відповідає критеріям сталості, RED II визначає певні вимоги. щодо походження біомаси, з якої потім буде вироблятися біопаливо. Отже, біопаливо та біорідкі рідини не можна виробляти із сировини, отриманої з земель із високим рівнем біорізноманіття (ліси та лісові території, природоохоронні території, луки з біорізноманіттям), а також із земель із високим вмістом вуглецю (водно-болотні угіддя, ліси з визначений рівень покриття) і з торфовищ. Ця Директива також містить критерії для скорочення викидів парникових газів від використання біопалива, біопалива та палива з біомаси.