Діяльність ООН щодо вирішення проблем африканського континенту: сучасний стан та перспективи

Abstract

Стосунки між Організацією Об’єднаних Націй та Африкою – це комплексний механізм, який працює, але має немало спірних моментів та зіткнень інтересів. Історично ці відносини зазнали декількох змін. На той час, коли формувався Статут ООН, незалежних африканських держав було менше десятка. Однак, коли африканські країни деколонізувались протягом 60-х років ХХ століття, статус Африки в ООН почав змінюватися. Нові незалежні африканські країни стали членами ООН і навчилися використовувати світову організацію як подіум для висунення своїх інтересів, таких як економічний розвиток та деколонізація. На сьогодні африканські країни утворюють найбільшу регіональну групу в ООН, в якій понад чверть усіх країн-членів ООН. Проте розмір групи як такий не перетворюється автоматично на активне, уніфіковане прийняття рішень. Навпаки, виступ в ООН в один голос та синхронізація їхньої позиції стали постійним викликом для африканських держав-членів ООН. Організація ж, на противагу, намагається винайти підходи для вигідної співпраці. Відносини Африки з Організацією Об'єднаних Націй розпочалися в 1960 році, коли 15 африканських країн отримали незалежність, а 17 стали членами ООН. Намагаючись зняти пляму західного колоніалізму, ООН розпочала роботу з надання допомоги новим незалежним африканським державам у їх правах на суверенітет та самовизначення. Багато держав, не знайомі з демократичними структурами, страждають від етнічних суперечок і стикаються з внутрішньою боротьбою за доступ до влади та до ресурсів. Перша миротворча місія на африканському континенті була створена в теперішній Демократичній Республіці Конго (далі – ДРК) за підтримки 20 000 військовослужбовців.