Ідентичність культурного пограниччя у дилогії Анджея Хцюка "Атлантида" й "Місяцева Земля"

Abstract

Культурні пограниччя та їх локальні спільноти функціонують як особливі семіотичні анклави із притаманними для них ідентифікаційними й автоідентифікаційними процесами. Як слушно зауважує О. Лінкевич: «Проблеми самосвідомості чи ідентифікації на таких теренах мають зазвичай досить складний характер». Окремий об’єкт дослідження для соціологів, культурологів й літературознавців становлять процеси національної ідентифікації локальних спільнот культурного пограниччя як історичного явища, що збереглося передусім у наративній формі, зокрема, у вигляді еміграційної спогадової прози. Така проза, на думку О. Лінкевич, оперує специфічною «точкою бачення», яка, з одного боку, намагається з’ясувати, «як було насправді» у сфері довоєнних міжнаціональних взаємин, з іншого, – є свідченням, спробою представлення особливостей «неіснуючого вже світу» на базі автентичного досвіду колишнього суб’єкта багатокультурної локальної спільноти. Автобіографічна автентика відіграє важливу роль також й у плані моделювання поетикальних вимірів спогадової прози. На думку Б. Хадачека, автобіографічний реалізм еміграційної прози «структурує фабули, час і простір, події, персонажів й образність, перетворюючись на головну мистецьку ідеологію і творчий метод». Геополітичні зміни спонукають авторів, що творять на еміграції після 1939 року, до послідовної реінтерпретації й реконтекстуалізації власного досвіду пограничної суб’єктності. Як показують дослідження, перебіг таких процесів досить часто супроводжується актуалізацією відповідних уявлень, міфів і стереотипів, серед яких – стереотип мультикультурної ідилії. Як зауважує К. Котинська, такий стереотип, «має багато переваг, зокрема дозволяє зручно оминати важкі питання багатовікової спільної історії поляків, українців, євреїв та інших». Спроба наративного відтворення світу, якого вже немає, розгортається також як суб’єктивна реконструкція, для якої притаманні численні семантичні зсуви, перегрупування спогадових пластів й смислове переакцентування подій, вчинків, постатей. Помітну роль у текстах авторів, що походять з локальних спільнот культурного пограниччя відіграє й мовна складова. У цьому контексті в особливий спосіб вирізняється дрогобицька дилогія «Атлантида» (1969) й «Місяцева Земля» (1972) польського письменника А. Хцюка (1920–1978).