Інтерпретація мовних образів художнього тексту (на прикладі драматургії Лесі Українки)

Abstract

На пострадянському просторі укорінена традиція образне слово, цю основну складову літературного тексту, називати образними засобами, функція яких – прикрашати твір, робити його більш літературним (видимо художнім). Писати про тропи в конкретному творі схильні швидше лінгвісти, ніж літературознавці, але специфіка художнього твору, з якого «дістаються» ці тропи, як правило, їх не дуже обходить. Літературознавці, які вивчають поетику, про тропи, звісно, пишуть, але при цьому рухаються в бік накопичення термінологічних словників і класифікаційних таблиць, які у підсумку нівелюють своєрідність конкретного твору, адже, як не дрібні види образних слів на різновиди, їх не так багато, і всі вони наявні практично у кожному навмання взятому тексті, звісно, не лише художньому. Як результат – змішування категорій образів і повна необов’язковість щодо вживання термінологічних визначень навіть серед авторів підручників і посібників. Існує парадоксальна ситуація у вивченні трьох мовних образів – метафори, символу й алегорії. З одногу боку, вони виділяються на будь-якому тлі потужністю створених дискурсів. Починаючи з часів Платона й Арістотеля, протягом тисячоліть ці мовні конструкти вивчаються науковцями практично всіх галузей гуманітаристики. Саме ці терміни часто трапляються у працях, досить віддалених від літературознавства.