Особливості дотримання принципу сприятливості в трудових правовідносинах: реалії сьогодення

Abstract

Враховуючи реформування законодавства України однією з умов функціонування ринку праці є створення дієвого правового механізму щодо дотримання принципу сприятливості в трудових правовідносинах. Насамперед, в основу принципу сприятливості покладено положення, що договори про працю не можуть погіршувати становище працівників порівняно з вимогами законодавства, хоча повинні бути спрямовані на, так зване, сприяння працівникам, а відповідно, і на покращення їхнього становища в трудових відносинах. Норма щодо недопустимості обмеження прав людини (в тому числі і трудових), чітко закріплена в міжнародному законодавстві, зокрема в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 р. В законодавстві про працю України, принцип сприятливості втілений в статті 9 КЗпП України, згідно якої, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Вказана стаття покликана слугувати дієвій реалізації захисту працівників від порушення роботодавцями їх трудових прав. Дотримання в трудовому договорі гарантій визначених законодавством (тривалість робочого часу, право на щорічні відпустки, мінімальна заробітна плата тощо) є ефективними важелями реалізації гуманістичної функції трудового права.