Правові аспекти організації дитячого будинку сімейного типу

Abstract

Конвенція ООН про права дитини проголосила, що дитині для повного емоційного комфортного розвитку найкраще рости у сім’ї, в атмосфері щастя, любові і взаєморозуміння. Крім того, підкреслюється, що кожна дитина має право на сім’ю. Саме за таких умов дитина може бути повністю підготовлена до самостійного життя у суспільстві й вихована у дусі розуміння вищих гуманістичних ідеалів, вищих моральних цінностей. Дитячий будинок сімейного типу є однією з ефективних форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, що дає можливість зростання в природному родинному середовищі набувати навички суспільного життя, та відчувати себе повноцінними членами суспільства. Конституція України та ряд міжнародних документів гарантує дітям рівні права, необхідні для їхнього розвитку і життя. Виходячи з Положення про дитячий будинок сімейного типу, необхідно зазначити, що це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у закладі загальної середньої освіти, за денною формою навчання у закладі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти – до 23 років або до закінчення відповідних закладів освіти. Проте, кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Важливо зазначити, що не допускається одночасне застосування різних форм влаштування до дитячого будинку сімейного типу дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, крім випадків, коли батькивихователі перебувають з підопічним у сімейних чи родинних відносинах.