Кольорова семантика образу дороги в українській химерній прозі

Abstract

У творах химерної прози номінації простору мають символічні значення, запозичені з усної народної творчості. Фольклорна символіка характеризується власною специфікою, і її варто розглядати як поняття формотворче, світоглядне й стилістичне, що генетично споріднене з міфологією. Одним із засобів творення образу дороги виступає кольорова семантика. Основою української теоретичної думки щодо символічного потрактування моделі світу, а зокрема кольорової символіки, вираженої в міфології, фольклорі й мові, стали праці О. Потебні «Про міфічне значення деяких обрядів і повір’їв», «Думка і мова», «Про деякі символи в слов’янській народній поезії». Учений виводить назву кольору не через абстрактне поняття, а через аналогію з предметами або ж діями людини, що викликають схожі асоціації. Так, у повісті В. Дрозда «Ирій» ми знаходимо такі аналогії: «дорога білою стрілою гнулася від небокраю до небокраю», «подрібцювали по місячній стежці, рахуючи зорі, що мерехтіли над нашими головами», «синіло марево далеких доріг». Важлива роль в українській народній традиції відводилася небесним світилам, особливо місяцю, що наділявся надзвичайними рисами. Беручи до уваги магічні властивості місяця, В. Дрозд змальовує прогулянку закоханого Михайла Решета нічним небом і надає їй особливого сакрального значення. М. Люшер у праці «Психологія кольору» трактує жовтий (золотистий) колір як символ легкості й тепла. На думку вченого, жовтий колір є похідним, а до основних належить білий. Вибір певної кольорової гами залежить від емоційного стану людини. Якщо сіра тональність указує на балансування людини між різними сферами, то чорний або білий колір – на кризовий стан.