Топонімічний слід арабів-християн у Східній Європі: нові дані до витоків сучасних національних ідентичностей

Abstract

Національна ідентичність є складним історичним продуктом соціо-, етно- і глотогенезу. Більшість теперішніх індоєвропейських народів Європи сформувалися у пізній античності й ранньому середньовіччі. Через бідність письмових документів тієї пори до студій етногенезу залучають дані топонімії (Соболевський, Краге, Фасмер, Стрижак, Топоров, Трубачов, Никонов). Ці свідчення про ранні мовні контакти й асиміляцію меншин сприяють розумінню витоків ідентичності. Назви Трипілля і Халеп’я вважали ознаками зв'язків з Візантією ще київські історики В.В. Завитневич (1888) і О.І. Соболевський (1911). Однак без знань про всю успадковану систему топонімів і без належних методів її аналізу ця проблема тоді розв’язку не мала. Тому й через 100 років О. Стрижак вказував на її актуальність: «О.І. Соболевський звернув увагу на назви... Халеп'я і Трипілля, що... мають своїх прямих відповідників на Близькому Сході... – міста Тріполі і Халеб (Алеппо)... На жаль, справу порівняння стародавньої топонімії України й Близького Сходу, розпочату, хай навіть дуже проблематично, О.І. Соболевським, ніхто не апробував, а таке порівняння, здається, можна було б продовжити».