Вирішення спорів щодо меж земельних ділянок

Abstract

В юридичній науці процесуальні особливості розгляду різних категорій цивільних справ вивчені досить глибоко, проте теоретичні дослідження процесуальних форм вирішення земельних спорів залишаються незначними. Виникнення спірних відносин пов'язано з порушенням законних прав суб'єкта з боку інших осіб. Суперечка про право виникає тоді, коли сторона, яка вважає своє право порушеним, заявляє про це, вимагаючи його відновлення. Відмітною ознакою спору є наявність об'єктивно виражених суперечливих позицій сторін по предмету спору. Звісно ж, що одна сторона в суперечці об'єктивно має права на спірну земельну ділянку, а інша - об'єктивно таких прав не має. Дві сторони в суперечці, як правило, не можуть володіти рівними за обсягом правами на одну земельну ділянку, так як відповідно до законодавства ця ділянка надається конкретному землевласнику (землекористувачу) в строго певних цілях та межах. У земельному спорі може мати місце як омана однієї зі сторін з приводу наданого їй об'єктивного права на спірну земельну ділянку, так і пряме порушення суб'єктивного права. Порушення цього права може виражатися у вчиненні конкретних дій, або в безпідставному ухиленні однієї із сторін від вчинення певних дій на користь іншої сторони. Виникнення земельних спорів про порушення права землеволодіння (землекористування) пояснюється рядом причин. У процесі здійснення права на землю окремими особами відбувається зіткнення їх інтересів з приводу меж, цілей і характеру використання наданих їм земельних ділянок. Земельні спори є однією з найскладніших категорій судових справ, з огляду на значний масив нормативного регулювання земельних відносин, а також особливу правову природу і цінність об'єкта спору - землі. Земля має цінність, яка відрізняє її від будь-якого іншого матеріального об'єкта, вона є місцем проживання всіх попередніх і майбутніх людських поколінь, вона обмежена в просторі, є базисом для розміщення продуктивних сил. В силу своїх природних властивостей земля виступає загальною основою для розміщення об'єктів, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства (міст, промислових, історико-культурних об'єктів тощо). Завдяки родючому ґрунтовому покриву, земля є основним засобом виробництва в сільському і лісовому господарствах. Ці властивості землі отримали своє відображення в правових нормах певних категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Цінність землі як ресурсу полягає в тому, що земля може виступати як засіб виробництва, як об'єкт галузевого законодавства, як об'єкт угод з нерухомістю, як основа життя і діяльності народів, що проживають на відповідній території, як певна територія і в інших якостях. Така цінність передбачає концентрацію навколо неї різного роду інтересів суб'єктів господарської та підприємницької діяльності. Земельне законодавство проголосило виключно судовий порядок вирішення земельних спорів, тому саме судовий спосіб захисту порушених земельних прав в даний час є пріоритетним.