Договір дарування в контексті цивільного законодавства

Abstract

В системі цивільно-правових договорів договір дарування займає вагоме місце серед договорів, направлених на передачу майна у власність. Важливість цього договору можна пояснити тим, що йому присвячена спеціальна 55 глава Цивільного кодексу України «Дарування». При цьому, не дивлячись на детальну регламентацію інституту дарування, існує ряд питань, що залишаються невирішеними або ж спірними, особливо в контексті питань щодо визнання такого правочину нікчемним. Під самим терміном договіру дарування (як одного із видів зобов’язань) слід розуміти домовленість між сторонами, дарувальником і обдаровуваним, про передачу або ж зобов`язання передати в майбутньому безоплатно майно (дарунок) у власнiсть. Суб’єктами договору можуть бути як фiзичнi так і юридичнi особи, а також держава Україна, територiальна громада (в особi органiв державної влади та мiсцевого самоврядування). При цьому встановлено певнi обмеження для пiдприємницьких товариств, якi вправi укладати договiр дарування мiж собою лише за наявностi вiдповiдних записiв в установчих документах дарувальника. Проте це обмеження на практицi легко можна обiйти шляхом надання пожертви на нечiтко окреслену мету, яка є одним iз видiв дарування i здiйснення якої не передбачає подiбних застережень. Договір дарування, як і договори купівлі-продажу, міни, поставки, спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності в обдаровуваної особи. Як і продавець, дарувальник повинен бути власником відчужуваного в такий спосіб майна.