Інститут примирення та медіація в контексті специфіки ментальності сторін конфлікту

Abstract

Мета: автори досліджують правову природу інституту примирення та його співвідношення із медіацією. Метою статті є аналіз особливостей застосування інституту примирення у різних сферах суспільного життя та проведення аналізу залежності між примиренням та особливостями ментальності сторін при застосуванні процедур примирення чи в подальшому медіації. Методи: методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, порівняльно-правовий; соціологічний; логічний; діалектичний. Результати: констатовано, що успішність примирення прямо залежить від ментальних особливостей сторін, які беруть участь у конфліктній ситуації. Доведено, що фактором гальмування розвитку медіації є ментальна складова. Відповідно, вважаємо, що запровадження інституту медіації має бути поступальним процесом і не бути особливо нормативно зарегульованим. Обговорення: у даній статті автори розвивають думку про те, що медіацію слід відрізняти від примирення, остання часто може бути складовою медіації, а часом самостійним процесом, який регламентується соціальними нормами.

Purpose: the authors investigate the legal nature of the institution of reconciliation and its interrelation with mediation. The purpose of the article is to analyze the peculiarities of the application of the institution of reconciliation in various spheres of social life and to analyze the dependence between reconciliation and the peculiarities of the mentality of the parties in the application of reconciliation procedures or in the further mediation. Methods: the methodological basis of the research consisted of general scientific methods of cognition, comparative legal; sociological; logical; dialectical. Results: it is stated that the success of reconciliation directly depends on the mental characteristics of the parties involved in the conflict situation. It is proved that the factor of inhibition of the development of mediation is a mental component. Accordingly, we think that the introduction of the institution of mediation should be a progressive process and not be highly normative regulated. Discussion: in this article, the authors develop the idea that mediation should be distinguished from reconciliation, the latter may often be a component of mediation, and sometimes an independent process that is governed by social norms. Researching this topic, it can be concluded that the he institution of mediation is based on reconciliation as a certain institute of civil society and it is first of all regulated by social norms, including the norms of law. Therefore, we think that excessive regulatory and legislative consolidation of the procedure is unnecessary, especially with the indication of its obligatoriness concerning particular type of public relations, since then the institution of mediation will lose its basic basis of reconciliation, since, as experts argue, the benefits of mediation is that «mediation allows the parties to make personal decisions». Furthemore, in the process of mediation procedures, at the conciliation stage, the mental characteristics of the parties to the conflict should be taken into account and negotiations be conducted in accordance with the specificity of the mentality, especially when reconciliation is carried out among different groups of people who profess different religions, have different views on life, social status, etc.