Методологія визначення трудомісткості дизайн-ергономічних робіт та методи оцінювання рівня якості їх результатів

Abstract

В основу методології визначення трудомісткості дизайн-ергономічних робіт покладені наступні положення: - через дію чинників, що не піддаються формалізації, трудомісткість дизайн-проектування не може бути визначеною однозначно. Доцільно розраховувати трудомісткість як компромісну величину, що є в достатній мірі адекватною виконаній роботі і задовольняла б замовника, що оплачує роботу, і виконавця – дизайнера, заробітна платня якого стимулювала б пода- льшу працю; - документи, призначені для регулювання питань визначення трудомісткості дизайн- ергономічних робіт не можуть бути директивними, а повинні мати вигляд рекомендацій, ме- тодичних настанов для визначення трудомісткості; - викладені в рекомендаціях, методичних настановах параметри повинні мати базові значення і поправні коефіцієнти, які б враховували різні чинники виконання робіт. Під час визначення трудомісткості дизайнерських, ергодизайнерських робіт повинні бути враховані наступні чинники: - складність завдання на розробку, рівень інноваційності робіт (інноваційне проектуван- ня, модернізація чи стайлінг об’єкта); - складність об’єкта проектування (його комплексність, системність); - кількість виконаних етапів, завершеність робіт, трудомісткість укладання договору, ви- рішення організаційних питань під час проектування, виготовлення демонстраційних матеріалів тощо. Якість дизайн-ергономічних робіт – синтетичний показник, що відображає сукупний прояв різних чинників і оцінюється на основі кількісного виміру визначальних властивостей виробу. Методика дизайн-ергономічного оцінювання якості потребує розширення номенклату- ри показників якості, додавши до неї такі „супутні” показники, які б враховували сервісні та „нефункційні” характеристики виробів. Враховуючи, що оплата дизайн-ергономічних робіт повинна стимулювати виконавця до найкращого виконання роботи, доцільне встановлення розміру оплати у вигляді діапазону міні- мальної та максимальної вартості робіт (залежно від їхньої якості та в межах встановлених но- рмативів). Існуюча практика визначення фахового рівня виконавців після визначення загальної су- ми оплати проекту не сприяє адекватним розрахункам суми оплати праці. Більш прийнятним є визначення фахового рівня і кількості виконавців залежно від часу, відведеного на виконання роботи та складності творчого завдання. Найважливіші результати розробки. Визначення трудовитрат на ергодизайнерські роботи повинно базуватись на нижчевикладених принципах. Принцип визначення робіт з ергодизайну як системної творчої діяльності (створення які- сно нових оригінальних, суспільно значущих виробів вимагає від дизайнерів і ергономістів продукування специфічних інноваційних вирішень з залученням знань з різних галузей проект- ної діяльності та мистецтва, що визначає системний творчий характер їхньої праці і вимагає стимулювання їх діяльності на рівні, вищому ніж середній по країні). Принцип врахування різної вагомості логічної та евристичної складових ергодизайнерсь- кої діяльності (багатогранність об’єкта ергодизайнерської діяльності обумовлює різне співвід- ношення в реалізації ергодизайнерських робіт логічної та емпіричної складових. Так, в реди- зайні, де здійснюється часткове вдосконалення виробу, роботи можуть виконуватись в основ- ному за рахунок фахових знань і вмінь; у стайлінгу, де потрібне лише доопрацювання зовніш- нього вигляду виробу, частково може бути задіяний інноваційний підхід; в інноваційному ди- зайні, як правило, домінує застосування творчого, системного, інноваційного підходу вирішен- ня завдань). Принцип підходу до визначення трудомісткості ергодизайнерських робіт залежно від об’єкту проектування (розмір трудовитрат доцільно визначати як суму складових ергодизай- нерського розроблення об’єкту. Межі трудовитрат доцільно визначати для розроблення груп (типів) подібних за складністю об’єктів і глибини їх ергодизайнерської проробки). Принцип відносності рівня прямих трудовитрат (ергодизайнерське рішення може бути генероване за короткий термін, або миттєво (ефект „осяяння”) завдяки високому творчому фа- ховому рівню виконавця, його ерудиції, досвіду чи в результаті поступового, наполегливого продукування безлічі варіантів та їх синтезу). В основу оцінювання дизайн-ергономічного рівня якості виробів покладено естетичне оцінювання як найбільш комплексний його вид. В роботі доведено, що загальна оцінка продуктів дизайну повинна бути комплексною, при цьому естетичні, утилітарно-функційні, техніко-технологічні, ергономічні, економічні вла- стивості об'єкта співвідносяться зі своїми критеріями оцінювання, виявляються в істотно різних оцінних процедурах і не можуть бути виражені в порівнянних кількісних показниках. Встановлено, що естетична цінність поєднується з утилітарно-функційними, техніко- технологічними, ергономічними, економічними й іншими властивостями речей. Це поєднання не полягає ні в автоматичному переході позаестетичних властивостей в естетичні переваги ("корисно, зручно, конструктивно, дешево – отже красиво"), ні в повної незалежності других від перших ("красота речі – одне, а корисність і конструктивність зовсім інше"). Між естетич- ною цінністю й позаестетичними властивостями речі існують складні зв'язки, залежності, опо- середкування, тому що краса є якість змістовної форми, а не "чистої", абстрактної, відірваної від змісту. Разом з тим ця форма має відносну самостійність, яка не дозволяє зводити її цін- ність до якостей змісту. Естетичне оцінювання стосується тих якостей виробів, які в найбільшій мірі підлягають зміні залежно від зміни соціальних, економічних та культурних особливостей буття суспільст- ва, розвитку технологій виробництва та впливу таких факторів, як глобалізація і зміна стилів в мистецтві. Те, що можна назвати естетичним сьогодні, завтра вже не буде відповідати новим критеріям естетики. В таких умовах видається доцільним давати естетичну оцінку виробу, вра- ховуючи абсолютні критерії, такі, як композиційні характеристики форми з урахуванням пре- ференцій суспільної групи, що користується оцінюваним виробом наразі. По-перше, носієм естетичної цінності може бути будь-яке почуттєво сприймане явище (природне, технічне, художнє), сама людина, його дії й поводження, історична подія тощо, тоді як художню цінність можуть мати тільки твори мистецтва. По-друге, носієм естетичної ціннос- ті, саме в силу його універсальності, є змістовна форма матеріальних предметів і дій, тобто міра впорядкованості, організованості, гармонійності, обумовлена особливостями змісту цієї форми. Міра естетичної цінності з боку її носія визначається ступенем відповідності форми зміс- ту, а з боку суб'єкта, що встановлює цю цінність, – ступенем відповідності змісту твору ідеалу даного суб'єкта. В підсумку краса – збіг реального з ідеальним, який виявляється в спогляданні реального в його почуттєво сприйманій конкретності, тобто в оформленості його змісту, і спів- віднесенні цієї форми існування з ідеальною моделлю буття, яка склалася в уяві суб'єкта. Естетична й художня експертиза в дизайні повинна здійснюватися фахівцями, що мають розвинений естетичний і художній смак стосовно до даної області діяльності; оскільки ж смак не природжена властивість особистості, а формується в процесі виховання, утворення, практи- чного спілкування з носіями естетичних і художніх цінностей, остільки необхідна система під- готовлення кваліфікованих експертів. Отримані результати надають можливість вперше в Україні та СНД об’єктивізувати і формалізувати економічні аспекти дизайн-ергономічної діяльності, а також оцінити якість проведених дизайн-ергономічних робіт.