Відтворення іронії в українському перекладі художнього твору (на матеріалі роману роману Олдоса Гакслі «Жовтий Кром»)

Abstract

Головна функція перекладу – комунікативна, і завдання перекладача полягає в тому, щоб допомогти людям, які говорять на різних мовах, зрозуміти один одного, але це іноді досить складно. Мова йде не про простий переклад слів, словосполучень і граматичних конструкцій, але про цілий ряд нюансів, які повинні бути враховані в перекладі, щоб передана інформація була повною, точною і зрозумілою співрозмовникам. Будь-яку подію необхідно розглядати в контексті її історичного та соціокультурного аспектів. Почуття й емоції, виражені співрозмовниками, також потрібно відобразити в перекладі. Кожну фразу в перекладі слід будувати з урахуванням підготовленості співрозмовників, щоб уникнути непорозумінь. Перекладач повинен знати не тільки іноземну мову, а й культуру країни, її історію, традиції та звичаї, особливості характеру народу. Досить складним феноменом для перекладу є відтворення комічного, адже у кожній культурі таке явище розуміється по-різному. У сучасній художній літературі все частіше автори користуються таким комічним засобом як іронія. Іронія – це складний і багатогранний феномен мови. Вона прикрашає мову, робить її більш емоційною, тому письменники часто використовують її в художніх творах. Розпізнати іронію в канві художнього тексту іноді досить важко, так як для цього необхідно добре знати не тільки мову, але й культуру, традиції і особливості людей, які говорять цією мовою. Але не менш важко відтворити іронію так, щоб читач зміг вловити іронічний сенс і зрозуміти, що ж насправді мав на увазі автор. Найчастіше через іронію автор висловлює своє ставлення до дійсності, вона відображає його світосприйняття і світоглядну позицію, тому передача іронії є найважливішим завданням художнього перекладу. Іронія вивчається у різних аспектах: вона сприймається як троп, вид комічного, особлива модальність, форма мовної гри, інтелектуальна емоція, світоглядна позиція тощо. Вона є інтуїтивно зрозумілою будь-якому носію мови за допомогою експресивних мовних засобів, але водночас визначення іронії як поняття несе неабиякі труднощі для дослідників. Інтерес до іронії як мовного явища виник ще за часів античності, проте вона досі викликає розбіжності, причому останні десятиліття активно розвиваються конкуруючі теорії іронії. Ймовірно, одним із труднощів вивчення іронії пов'язана з тим, що це поняття схильне до зміни. Іронія – поняття, обсяг та форма реалізації якого трансформуються у ході історичного розвитку. К. Коулбрук, простежуючи історію іронії від Аристотеля і до наших днів, наголошує на значних змінах цього поняття в європейській культурі (від сократівської іронії до таких історико-культурних типів іронії, як романтична іронія і, нарешті, іронія постмодернізму). Більше того, сьогодні в американському варіанті англійської мови поняття ironic зазнає семантичного зрушення, внаслідок чого спостерігається тенденція до використання sarcastic замість ironic. Тоді як більшість лінгвістичних робіт, присвячених цьому феномену, обмежуються розглядом вербальної іронії, поряд із нею виділяються інші типи – головним чином ситуативна, драматична та скорочена іронія. Поняття ситуативної іронії, або іронії долі, вживається стосовно подій, які сприймаються як іронічні, наприклад, спалах на пожежній станції, внаслідок якого вона згоряє вщент. Драматична іронія часто використовується як текстотворчий елемент у художніх творах, в яких в результаті помилки або незнання персонаж робить фатальну помилку. Читач (або глядач, якщо йдеться про театр) часто має перевагу перед персонажем і раніше усвідомлює іронію ситуації.