«М’яка сила» Японії: особливості прояву

Abstract

Поняття «м’якої сили» дуже впевнено увійшло в зовнішню політики, як безпрограшний механізм, задля отримання бажаного результату . Під ним розуміється дія в руслі державної зовнішньої політики тієї чи іншої країни різних неурядових і приватних фондів, структур, інститутів, що працюють на території інших країн. Іноді це просто неофіційна підтримка офіційної зовнішньополітичної лінії, але часом і діяльність, яку не може дозволити собі офіційна дипломатія, в тому числі і діяльність, спрямована на зміну внутрішньої політики тієї чи іншої держави. Свій розвиток теорія «м’якої сили» отримала в США. Вона була розроблена американським політологом Джозефом Найем. У своїй роботі він описав як за допомогою «м’якої сили» США зможуть досягти бажаних результатів у зовнішній політиці. Дж. Най виділив три основні складові в концепції «м’якої сили»: культуру, політичну ідеологію і дипломатію. Сам термін «м’яка сила» несе в собі конструктивістські мотиви й завдяки цьому виводить дослідника за рамки традиційних підходів. М’яка сила – це здатність змінювати поведінку інших шляхом не прямого примусу, але розповсюджуючи на них свої цінності. Використання м’якої сили, як і будь-якої іншої, залежить від контексту. Займаючись розповсюдженням власних цінностей та ідей, держава має створити максимально сприятливе для цього середовище. Так, наприклад, застосування м’якої сили є більш ефективним у відкритих суспільствах із децентралізованою владою та демократичним режимом (який включає свободу слова). Можливості «впливати на бажання інших» у закритих країнах із сильною владою диктатора є обмеженими. Крім того, поширювати власні цінності легше у суспільствах із схожими або близькими культурними орієнтаціями. Фундаментальні відмінності провокують реакції відторгнення. Такі ж реакції є відповіддю на занадто агресивне просування будь-якого способу життя або культурного стереотипу. Натомість, краще надавати іншим свободу обирати. Зрештою, необхідно вміти знаходити баланс між елементами примусу та «м'якої сили». Актуальність роботи полягає в докладному дослідженні основних інститутів реалізації японського потенціалу «м'якої сили», зокрема Японського фонду, який здійснює програми обміну в галузі культури і мистецтва, викладанні японської мови за кордоном, підтримки досліджень щодо Японії і інтелектуальні обміни. Дослідження шляхів впровадження «м'якої сили» набуло нової актуальності, завдяки розвитку науки і техніки, і таким чином призвело до розширення методів впливу в зовнішній і внутрішній політиці. Саме Японія, як одна з перших держав, яка почала реалізовувати ці методи в минулому, і яка є передовим гравцем в сфері технологій-повинна бути яскравим прикладом реалізації механізмів «м’якої сили». Проведений аналіз показує, що, незважаючи на історичну і цивілізаційну різницю Японії від континентальних держав Європи, Азії та Америки, ця держава розглядає традиційні механізми прояву «м'якої сили» в якості важливого засобу завоювання лідируючих позицій в світовій політиці, економіці та культурі. Більш того, збагачені національними традиціями методи використання «м'якої сили» дозволяють говорити про нетривіальні рішення держави в цій сфері . У прагненні досягти своїх політичних і економічних цілей Японія діє шляхом пропаганди своїх цінностей, створення позитивного іміджу гуманітарної Японії, переконання, а не прямого жорсткого примусу до співпраці. Наукова гіпотеза дослідження: використання механізмів «м’якої сили» може посилити вплив Японії на міжнародній арені. Мета: дослідити способи впровадження механізму «м’якої сили» та його вплив на зовнішню політику Японії.