Тілесно-топологічні "Витівки кепського дівчиська" в однойменному романі Маріо Варґаса Льйоси

Abstract

Характеризуючи творчість видатного латиноамериканського письменника сучасності – перуанця Маріо Варґаса Льйоси, Ольга Недвига у своїй статті з емблематичною назвою, тобто «Мандрівний Льйоса», не без підстав ствердила, що, порівняно із попереднім періодом, «…колишнього Льйосу не повернути. Відтепер письменника тривожить лише тип вічного вигнанця, мандрівника». А чи не єдиний український знавець літератури країн так званого Андійського регіону Ігор Оржицький, своєю чергою, зазначив, що, «на думку Майстра [себто Льйоси], література народжується з „падла” – продукту розпаду суспільства та особистості, а письменник уподібнюється до стерв’ятника». Зрештою, сам «Майстер» у своїй Нобелівській лекції у певному сенсі узагальнив наведені вище критичні рефлексії, проголосивши, що «література обертається на чаклування, коли дає нам надію одержати те, чого не маємо, стати тим, ким ми не є, провадити те неможливе існування, в якому ми, ніби язичницькі боги, почуваємося смертними й безсмертними одночасно…». Отже, мета доповіді полягає у спробі проаналізувати один з останніх, перекладених українською мовою, романів Маріо Варґаса Льйоси «Витівки кепського дівчиська» з огляду на дивовижі тілесно-топологічні мандри героїв його книги.