Українські народні оповідання ХІХ ст.: образ оповідача як носія національної ідентичності

Abstract

У першій половині ХІХ ст. українські письменники часто послуговувалися жанром так званого народного оповідання. Поступово фольклорний жанр усної оповіді переходить в літературу авторську, де ми бачимо ознаки цього жанру на рівні змістовному (часто саме фольклорні сюжети мандрують у оповідання письменників цього періоду) і на формальних рисах текстів (наратор з народу, мова, вставні оповіді, пісні, легенди, сталі вирази). Як і в усній народній творчості, в літературних текстах оповідь ведеться людиною з простого люду («Салдацький патрет» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Народні оповідання» Марка Вовчка, проза Олекси Стороженка, Юрія Федьковича та інші), або ж така розповідь включена в інший текст освіченого подорожнього (оповідання Миколи Костомарова, Євгена Гребінки).